Вступ: F

Як вFажко знайти ту границю,
Що дBілить чарівні ціC ноги і чорну спіFдницю.
ВідбBився ліхтар у зимCовій калюжі, виFвчаючи дивнуBю вроду свою, |
СкажFу тобі друже, що Bя її мCабуть люблFю. | (2)

ТомBу й залишився не вFипитим чай,
І рвBеться по швах порFожній трамвай,
ГадBаючи Cяк проскFочити мBитницю,
ПокCи не розвFидниться.

Вахтерка в гуртожитку тверда наче з криці,
Й не бачить краси в цих ногах і в цій чорній спідниці.
Я пізно виходжу - вона сердиться дуже, усім демонструючи владу свою, |
Вона на посту і їй зовсім байдуже, що я тебе мабуть люблю. | (2)

А в місті нічнім легко так заблудиться,
Якщо у думках лиш ці ноги й спідниця.
Я буду триматися колій трамвайних |
І може кордон перетну нелегально. | (2)

І гавкає пес - йому також не спиться.
Дурний - він не бачив тих ніг і тієї спідниці.
Та бігає бідний, весь світ проклинає за долю приблудну нещасну свою. |
Прости мене пес - ти просто не знаєш, що я її мабуть люблю. | (2)

Нам так небагато потрібно для щастя:
Мені її погляд, а тобі кусень м'яса.
Та мрії ці наші, мов бульбашки тріскають,
Стає той кордон стіною залізною.