Em Bm Em Bm
Казала мати малому сину:
G D A D
Один ти в мене, не йди туди,
Em Bm Em Bm
Загинуть просто за Україну,
G D EmF#Hm
Та панувать будуть далі кати.

Твій пра-пра-прадід під Берестечком
Спочив навіки між черепів.
Іншим гатили ту Сулу річку,
Той впав за Київ, а той за Львів.

Гіркий їх подвиг, нема героїв,
Немає долі, нема й могил.
І десь у полі ржавіє зброя,
І слово віще присипав пил.

А син не вірить, син маму просить:
Пустіть же мамо, бо мушу йти.
Вже вражі кулі знов друзів косять,
І знов палають наші хати.

Бо дід і батько були синами
І теж не мали по сто життів,
Та йшли до бою і помирали,
З благословенням матерів.

Як наступала лиха година,
І бив на сполох церковний дзвін,
То знов вставала вся Україна
З-поміж гробів, з-поміж руїн.

Так нумо ж, брате, з нової ери,
З Карпатських гір, з Дністрових вод,
Нас називають, що ми бандери,
Так доведімо ж, що ми народ.