Gm  Ой, Іване, Cm нащо, брDате,
Gm  Було йти нам Cm воювDати? -
A#  Може б не почFули ті словA#а 
Cm  Вже зотлілі нDаші кості,
Gm  Як професор тCmой зі злDості
Gm  Нас гарматним м'Cmясом D  називGmа...

Каже, що австрійський цісар
Дав шинелі нам і кріси,
Щоб ми воювали з москалем...
І що ми з тобов, Іване,
Наче ті дурні барани,
Йшли на смерть й не знали, нащо йдем.

Може, й так воно і було.
Ми грудьми лапали кулі,
І на шмаття дерла нас шрапнель.
Ще й свободу не здобули -
І, може, нас тому забули...
Ж правду каже все той мудрагель.

Ой, Іване, хто ж то відав,
Що воно отак все піде,
Що будеш в землі своїй - чужий?
Ліпше б далі ми лежали,
І ліпше б нас не споминали
Ані добрим словом, ні лихим.

Гірко, друже. Та згадай но,
Як хорунжий наш Михайло
На Маківці скошений упав;
Він освіти мав дві кляси...
І, може, він був також м'ясом
І не знав, завіщо воював?

Тоді ж нащо жінку кинув
І велику всю родину?
Певно, дуже цісара любив?..
Чом казав нам: "Биймось, хлопці -
І на Вкраїні встане сонце!
Натерпілись ми вже доста кривд!"

Щось не так, Іване. Годі.
Певно, бреше цей добродій,
Бо ж не задля цісарських щедрот
Зі словами "Ще не вмерла!"
Йшли ми на гарматні жерла,
Йшли за Батьківщину, за народ!

І ніколи Україну
Не поставлять на коліна,
Поки наш з Іваном дух живий.
Він міцніє з кожним часом.
Брешеш, пане, ми - не м'ясо,
Ми - народу поклик бойовий!