По лезу моєї пісні,
Неначе на вищу прощу,
Ідеш до руків'я думки,
Сповитої ладом струн.

Шляхи розуміння різні.
Та цей, мені найдорожчий,
Ти у журній задумі долаєш,
Мов річ просту.

І так вже достоту звісну,
Мов шорох тих самих кроків,
І так вже до скону пісну,
Мов звичний тягар розлук.

Що слів, гартованих болем,
Ледь вистачило, нівроку,
Щоб шаблю моєї пісні
Не випустити із рук.