Коли біда прийде до тебе в дім,
Дверним дзвінком, розлукою чи зрадою,
Шукаєш де завгодно співрозмовника собі,
Щоб якось разом тій біді зарадити.
Порозуміємося врешті ти і я,
Де перейти ріку самотності - дізнаємось.
І от скресає лід, але розносить течія
Крижини, на яких ми залишаємось,
Крижини, на яких ми залишаємось...

Коли вже час добру у дім прийти,
Щоб лихові сказати просто: "Відчепись!"
Шукаєш знов такого самого, як ти,
Щоб разом з ним у щасті пересвідчитись.
Не говорити, навіть просто разом помовчать,
Ми в добросердності людей переконамось,
Та з берега ніхто не хоче помічать
Крижини, на яких ми залишаємось,
Крижини, на яких ми залишаємось...

Тож не шукай у іншого гріхів,
Коли із підозрілою готовністю
Враз проголосить серце добровільний перехід
Від щирості до принципу двомовності.
Рятуй, хто може, залишки морозові,
Інакше, ми невдовзі дочекаємось,
Що врешті решт розтануть, але вже на глибині
Крижини, на яких ми залишаємось,
Крижини, на яких ми залишаємось...