Білі яблуні мого дитинства
Знову квітнуть в моїй уяві,
Білі яблуні мого дитинства,
Тихо-мрійні та ніжно-ласкаві.

Осипаються пелюстками,
Обіцяють мені прохолоду.
Доторкнуся до цвіту руками –
Мов долоні занурюю в воду.

Білі яблуні мого дитинства,
Заметіль весняна весела.
Білі яблуні, горді та чисті,
Мов мадонни Рафаеля.

Я далеко вас полишила,
Не вернулась до рідної хати.
Я немало в житті грішила,
Тільки вам не можу збрехати.

Не була я така, як повинна,
Підкорялась нерідко силі.
Я стаю біля вас на коліна:
Простіть мене, яблуні милі!