Відгомонів гайок золотолистий
Веселим жвавим шелестом берез.
І журавлина вже не тужить пісня,
Згубилася в далекім небі десь...

За ким тужить? Ми - в світі подорожні,
Зайшли у дім, побудемо й ідем.
Лиш понад ставом журиться за кожним
Галявина з пожовклим споришем.

Стою один, навкруг рівнина гола,
І в небі вже не чую журавля.
Думок про юність вже далеку повен,
Та за колишнім не журюся я.

Не жаль мені років, що марно плинуть,
Не жаль найкращих звіданих хвилин.
В саду вогонь палає горобини,
Але нікого не зігріє він...

Не спопеліють горобини грона,
Не пропаде від жовтизни трава.
Як дерево на землю листя ронить,
Роняю я на сторінки слова.

І якщо час в непам'ять забере все,
Змете, як вітром, до сумних ярів,
Скажіть тоді: це золоті берези
Відгомоніли листям моїх слів...