Тобі пасує пізня осінь,
Як склянка доброго вина,
Така ж привітна, ніби й досі
Не обтрусила сивина...

Тобі знайома ця зажура,
Густі тумани і дощі,
Як тінь старого абажура
Ховаєш спалахи душі...

Ти пам'ятаєш до дрібнички,
Що мало збутись... Та, на жаль,
Чомусь наснилися кислички,
Заколосилася печаль...

Тобі довелось жнивувати
Сухі, колючі кукілі
І у скорботі доживати
З гірким наїдком на столі...

І хоч була не раз розп'ята,
Та не хилилась од вітрів,
Тобі й зима за панібрата,
Лиш гірко плакала від слів...