У надвечір'я так тихо зійшла...
Спалахнула зоря на небосхилі...
І в золотосрібнім сяйві розвеснів
Вишиванкою зорецвіт,
До вишневого садочку злітаються
Пташечки сизокрилі...

І в гніздечку любуються, радіють,
Як заквітчався маєм пишноцвіт,
Із чужини чую райських птиць спів
І виміряю довжелезні шляхи,
І іду, де у казковому краю
Маковим зіллям квітнули мої літа,
І в спогадах у сутінках вечорів
Я хочу їх віднайти,
І притулитись, пригорнутись
В мамині обійми, як мале дитя...

Крізь сон бачу як переплітаються
Пшеничні і житні колоски,
Надихані яскравим сонечком
І росами медового літа,
Немов на ниві життя проросли
В літа ці золоті колоски,
Задумані, замріяні стоять
В заквітчаному гаю, заколисані вітром...

І ясноокі зорі ведуть додому -
В рідне село крізь світи,
Голуба блакить осяює мені
Стежки і проганяє печаль-тривогу,
І я у мріях на крилах журавки
Будую калинові мости,
І їду, де під вікном цвіте мальва...

Батьківська хата, рідні пороги,
І серденько розбудило жаль,
Бо осиротіла хата без батьків,
Відцвіла моя весна, а літо
Доля забрала під пташине крило,
Садочок став сумний і зливна
Осінь несе пам'ять минулих днів,
І на чужині проблиск зорі
Відає душі — мамине тепло...