Я покинув рідну неньку-Україну –
Чорна туга серце стомлене пекла.
Довго тліла моя свічка на чужині,
Бо чужа земля, як мачуха була:
Посміхалась, але долі не жаліла
І не пахла чорнобривцями в саду.
Мої спогади сивіли і боліли,
Навіть щастям відчуваючи біду.

Приспів:
О, ненько рідна, Україно,
Якби ж я знав, якби ж я знав,
Що в наші долі на чужині
Вже не повернеться весна.

Не стрічали мене луки чебрецями,
А з весною не вертались журавлі.
Ми зривалися і душами, й серцями,
Та злітали не у небо, а в жалі.
Не співалось на чужині, не кохалось,
Смуток радощі туманом огортав.
Хоч любов моя до тебе ще зосталась,
Та розлукою я душу покарав.

Приспів.