Із-за обрію над полем сонце випливало,
А на полі спозаранку мати жито жала.
Та й звернулася до сонця, та його питала
Про єдиного синочка, що з війни чекала:
Ой, ти, сонечко, ласкаве, ти нас зігріваєш,
Із гори ти нашу грішну землю оглядаєш,
Усе бачиш, усе чуєш, все на світі знаєш,
Де синочок мій єдиний чи мені підкажеш?..

Приспів:
Він для мене - подих вітру, що ласка обличчя,
А струмок бринить, немов, голос його кличе,
А ріка блищить на сонці – то усмішка сина,
Не утримає ніколи рідного могила!

А на полі біля жінки той сусідка була,
Як зверталася до сонця взяла і почула,
Так спитала, що ти кажеш, чи може забула,
Що пройшло уже п'ять років, як війна минула?
Як живий був твій синочок, чи б не повернувся,
Чи гадаєш ти до дому стежки він забувся,
Чи ти думаєш саму б тебе він полишив?
Певно десь у бур'яні він голову схилив...

Приспів.

Також поруч жито жав чоловік сусідки
Та і дуже йому жаль стало тої жінки,
Він промовив до дружини: Облиш бідну мати,
Бо від горя може легко розуму не стати.
Зовсім я не божевільна - мати їм сказала -
Нащо кажете, що вмер він, хіба я не знала,
Через те, що він не поруч, то вже не любити?
В моїм серці мій синочок завжди буде жити!"

Приспів.