Гуркочуть над Ірпінню поїзди,
Тривожаться лісів зелені шати.
Не поспішай, кохана, підожди,
Чого тобі завчасно виїжджати?

Біжать назустріч весни вдалині,
блакитні, наче море незабудок...
Та вже пливе туманом на човні
З-за обрію осінній тихий смуток.

Зникає поїзд в синяві дощу,
Колесами вистукує об крицю.
А я думками вслід за ним лечу,
Ловлю тебе в тривозі, як жар-птицю.

З тобою разом молодість моя
Помчала у зеленому вагоні...
В блакитні версти лину серцем я,
Самотній на ірпінському пероні.