Севастополь – гірські тунелі,
Море зблиснуло ген напівсонно.
Наче гнізда, будинки на скелі
Й де не глянь – "Заборонена зона".

Попливли за вагонним віконцем
Кораблі, наїжачені грізно,
Я ввійшов у це місто із сонцем –
Доброзичливо і безвізно.

Що мені його ратна слава
Там, де кров на кожній сторінці.
Я вдивляюся нелукаво.
Хто вони і які вони – кримці.

І ще подумки вкотре питаю:
Виноградарі і гречкосії –
Чом у нас часом згоди немає
Чи то в думці, чи в слові, чи в дії?

Знову хмариться – дощик буде,
Що набрид, як бої мітингові.
А на вулицях – люди як люди,
Усміхаються, мов у Львові.