Редактор газети зібрав колектив:
"Вы... типа... ну, это – даёшь позитив!"
Його шеф-редактор учора огрів:
"Які ще там факти?! – Давай позитив!"
Гарикнули й тому із владних верхів:
"Народу нє нужен мінор і надрив.
Усвой аксіому – долой нєгатів! –
На завтрак і ужин дайош позітів!"

Всі шиї зігнули. Я мовчки сидів.
Колись ми вже чули: "Дайош позітів!"
Ми ще не забули садистський той час.
В прекрасне минуле ведуть знову нас,
Де радощів доста "в вєлікой борьбє",
Де голод, колгоспи, ГУЛАГ, КДБ.
Від верху до низу, як імператив:
"Поменше про кризу – дайош позітів!"

Від верху до низу ярмо хабарів.
Ті ж самі мармизи... Дайош позітів!
Податків лещата і адміннахрап.
І гречка на свято, й реклам дурноляп.
І партійок тічки, і виборів цирк.
Повернення звички – із вуст нічичирк.
Немає мажорів? Нема блатняків?
І рай буде скоро? – Дайош позітів!

Дайош олігархів? Офшори? Казлів?
Свідому анархію? – Цей позитив?!
Поміж смітниками багно матюків?
Дітей з цигарками? – Такий позитив?!
Нужду на базарах? П'яниць і бомжів?
Бандитів на нарах? - Дайош позітів?!
Руїни заводів. Село вимира. –
На Заході й Сході кричати "ура!"?..

Ми не безголосі, хоч і мовчимо,
Та – лагідні досі – ярмо зірвемо.
Ми і не поснули – вичікуєм час.
Майдан – не минуле, він в кожному з нас.
Тож врешті до праці перейдем від слів.
І створим достоту тоді позитив.