Де Вірменія й де – Україна.
Та все ближчий мені Гаястан*,
Бо пов'язує нас пуповина –
Це Майдан, це Сергій Нігоян.

Це у храмах скорботні лампади
Над печаллю Спітакських руїн,
На Грушевського барикади
Й одчайдух-захисник фідаїн**.

Це пронизливий спів Комітаса,
Голокосту кривавий рубець.
Це проникливе слово Тараса
Й полум'яний чорнявий читець.

Спільний біль, наша спільна утрата,
Що єднає, тримає гуртом.
І священний хачкар*** Арарата
Постає над безсмертним Дніпром.