Вселенська скорбота тремтить над Майданом,
В руках поминальна палає свіча...
А в душах ятрить незагоєна рана...
У ряд домовини несуть на плечах...

Несуть козаків... У розриту могилу
Навіки ховають обірваний Цвіт...
І уст не цілованих усміх застиглий
Жалем невимовним наповнює світ...

У небі дзвенить недоспівана пісня,
Летить ластів'ям ненароджений син...
Роситься сльозою розстріляна мрія...
І хтось не дожив до своїх уродин...

Татусь не зведе на подвір'ї криниці,
Не зможе калину дочці посадить...
А хтось не засіє із сином пшениці
І хлібом до шлюбу не благословить...

А десь у саду вже не виросте вишня...
А десь у дворі не довершений дім...
І десь під хатиною лава порожня –
Там більше не сяде з онуками дід.

Десь тужить-ридає вдова-наречена,
Сльозами вмиває весільний рушник...
У чорній хустині матуся старенька
Гамує у серці затаєний крик...

На свіжій могилі тюльпани розквітли
І тихо горить поминальна свіча...
Молитва задушна лине над світом:
"На Вічную Пам'ять, на Вічне Життя..."