Згадаймо нині всі тяжкії муки,
Що завдали Вкраїні вороги, —
Кому не стиснуться в пориві руки
Від помсти справедливої жаги?

Як жаль мені, що й цей порив погасне,
Як гасне все в душі в невільній в нас.
Чи було би життя таке нещасне,
Якби вогонь ненависті не гас.

Анеміки з блискучими очима,
Великі духом, силою малі,
Орлині крила маєм за плечима,
Кайданами прикуті до землі.

Народ наш, мов дитя сліпеє зроду,
Ніколи світа-сонця не видав,
За ворогів піде в вогонь і в воду,
Катам своїх поводирів віддав.

Одвага наша – меч, политий кров'ю,
Висить у піхвах, ржа його взяла.
Чия рука, натхненная любов'ю,
Той меч із піхов видобуть здола?

Нехай же ми раби, невільники продажні,
Без сорому, без честі, – хай же й так!
А хто ж були ті вояки одважні,
Що їх зібрав під прапор свій Спартак?

Згадаймо нині всі тяжкії муки,
Що завдали Вкраїні вороги, —
Кому не стиснуться в пориві руки
Від помсти справедливої жаги?