Хмара грізно суне на Бориспіль.
Темна тиша опада в лиман...
Де ж ти, Хмелю, де ж ти забарився,— |
Богом нам дарований Богдан? | (2)

Чи забрів по славі до зовиці,
Чи забравсь по старості на піч, — |
Де б не був ти, Хмелю, озовися, | (2)
Доки нам не одібрало річ.

Обступає душі наші грішні
Кредиторів нещадимий клан...
Хто, Богдане, володіє грішми, |
Той тепер в Україні гетьман. | (2)

Повертайся Хмелю доки світа
Бо чомусь не йде із голови,
Щось немовби про варшавське сміття, |
Щось як начебто про грязь Москви. | (2)

Бо вже наша старшина вельможна,
Честь і вклади збувши за кордон,
Натякає здалеку: "А, може, |
Так воно й судилось іспокон?" | (2)

Потойсвітнім страхолісся дише
Сиза туча з неба до низин...
Повертайся, гетьмане, скоріше, |
Поки грім наш дух не поразив! | (2)

Облягає Київ різнолиця
Саранча із чотирьох сторін.
Як здамо, Зеновію, столицю, — |
Хто замовить поминальний дзвін? | (2)

Будем знову скиглити й стогнати,
Сипати на лисину золи,
Що, мовляв, трикляті супостати |
Знов нас у ярма запрягли. | (2)

Хмара встала з висі до пониззя,
Темна тиша впала на лиман.
Де ж ти, Хмелю, в трясці забарився,—|
Богом нам дарований Богдан?! | (2)