Земляче дорогий, і право стидно
Вкраїнцям величатись під Хмельком,
Коли ми ще не вибралися з бидла,
Колгоспний дух не стерли рушником.

Ми знову стоїмо в холопській позі
Під чоботом чужинським в срамоті,
Та все ллємо по запорожцях сльози,
Споганюючи імена святі.

Вчергове здавши крамарям Соборну,
Волаємо з каналів і з газет:
Оце, мовляв, і є наша свобода,
І незалежність, і сувернітет.

Кому ми, рідні, брешемо як сводні?!
Так з нас уже глузує дітвора:
Якщо, батьки, оце ваша свобода,
То за дрючки нам братися пора.

Давайте, діти, вдарте по-козацьки,
Щоб сколихнулись села і міста!
Та не кляніть нас — ми того не варті,
Щоб із-за нас поганити уста.

Самі собі ми присуд учинили:
Затерти рабські імена й могили.
Покваптесь, діти, тільки ви ще й годні
Спасти Вкраїну на краю безодні.