По границі козак ходить,
В правій руці коня водить.
– Пустю коня на долину,
А сам ляжу на годину.
Щаслива то годиночка,
Трафиласи* дівчиночка.
Вона рвала там травицю
Та вдарила го по лицю:
– Годі, годі, козак, спати:
Твого коня не видати,
Твого коня вороного,
Та вб’ють тебе, молодого.
Сюда турки стадо гнали,
Твого коня з собов взяли.
– Ой вийду я на могилу,
Подивлюси у долину,
Там турецький танець ходить,
Мій вороний перед водить.
Та крикнув би-м – не докрикну,
Та свиснув би-м – не досвисну,
Та стрілив би-м в турка того,
Не вб’ю турка – коня мого.
Та ще стану та розважу,
По доброму єму скажу:
– Або мені коня верніть,
Або мене з собов озьміть.
Ведіть мене до Хотіня,
Бо там моя фамілія**.
– Тобі коня не вернемо,
Тебе з собов не озьмемо,
Мусиш марно загибати:
Було у днину не спати.