Засвистали козаченьки
В похід з полуночі,
Виплакала Марусенька
Свої ясні очі.

"Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися –
За свойого миленького
Богу помолися!"

Стоїть місяць над горою,
Да сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає:

"Прощай, милий мій синочку,
Да не забаряйся!
Через штири неділоньки
Додому вертайся".

"Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Да вже щось мій вороненький
В воротах спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь,
В якую годину:
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.

Прийми її, матусенько, –
Всі у божій волі!
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу на полі?"

"Ой рада я Марусеньку
За рідну прийняти,
Да все не так вона мене
Буде шанувати".

"Ой не плачте, не журітесь,
В тугу не вдавайтесь:
Заграв мій кінь вороненький,
Назад сподівайтесь!"