Ой у полі зелен-жито,
Там козака з коня вбито, (2)

На купину положано,
На травичку головкою,
На травичку китайкою.

Над ним стоїть кінь вороний,
По коліна в крові бродить. (2)

– Не стій, коню, надо мною,
Вижу ж бо я щирість твою. (2)

Біжи, коню, долиною,
Темним лісом-дібровою, (2)

А стань, коню, на воротях
На зелене папороття. (2)

Вийшла мати та й питає:
– Де ж мій синок пробуває? (2)

Чи ти його в полі згубив,
Чи ти його в Дністрі втопив? (2)

– Ні згубився, ні втопився,
Тілько твій син оженився, (2)

А взяв собі паняночку
В чистім полі могилочку. (2)