Марусина козака любила,
Вона його в хату спать водила.

Та й забула голубів прогнати,
Щоб не гули вони коло хати.

Щоб не гули вони коло хати,
Не давали козакові спати.

Сама встала – його не збудила,
Вийшла з хати – віконце закрила.

Вже й козаки коників сідлали,
До Маруси "прощай" не сказали.

– Прощай, прощай, ти ж моя Маруся,
Я до тебе більше не вернуся.