Сядемо, невісточко, поговорим, дочко,
Як зростити поміж нас злагоду й добро...
Бо свекруха, влучено у точку,
То є роду, то є роду кров.
Бо свекруха, невісточко-дочко,
То є роду, всього роду кров.

Нам ділити нічого, моя щебетухо,
І любов хай синова перейде тобі.
Та як будеш ти сама свекруха,
Взнаєш, чом я начебто в журбі...
Як, дай Боже, будеш ти свекруха,
Взнаєш, чом же я ледь-ледь в журбі...

Хоч байдуже загалом, хто тримає віжки, –
Плівся б лиш сімейний віз шляхом не тряським –
Та як син мій в мене хоч на трішки,
Він у всьому буде верховим!
Якщо в мене він хоч напівтрішки,
То у всьому буде головним!

Сядемо, невісточко, сядемо рядочком,
Хай витають поміж нас злагода й добро,
Бо свекруха, щоб ти знала, дочко,
То є роду, то є роду кров!
Бо свекруха, невісточко-дочко,
То є роду, всього роду кров!