Коли у душі із собою незлагода,
І серце болить, і в житті не щастить -
До друзів іду за підтримкою-радою,
Щоб з ними знегоди свої розділить...
А друзі назустріч самі йдуть, не гаючись,
Одразу ж, не різнячи днів від ночей,
Приходять на поміч, запрошень і просьб не чекаючи,
Своє підставляють надійне плече!..
І вже відступають печалі і відчаї,
І вже мені доля всміхається знов!
Тому-то я дружбу сильніше любові звеличую,
Що дружба вірніша в стократ за любов!..

Коли у душі мир панує і злагода,
На серці спокійно, в душі благодать -
До друзів іду, щоб їх також порадувать,
Про успіхи й злети свої розказать!
І друзі радіють, сердечно, без зависті,
Неначе це їм так везе і щастить!
І радість на стільки помножиться з ними й добавиться,
Скількох справжніх друзів про неї звістить!..
Брехня, ніби друзі взнаються у бідах лиш,
Або ж застаріло прислів"я оте...
Вони ще взнаються і в тім, чи до дна й незавидливо
Зі мною за мене їм радісно теж!..

Свої шлях і доля, звичайно, у кожного,
І хрест також свій кожен має нести...
Та друзі даються нам волею Божою
Полегшить шляхи ті, і долі, й хрести...
І, певно, багато у нас є несхожого,
І різні характери, звички, смаки,
Та в дружбі усе те забуть і відкинуть ми можемо -
Тому й пронесли ми її крізь роки!
За те, що вас доля мені напророчила,
Я їй, мої друзі, "спасибі" кажу!
А ще вас прошу я, благаю, молю, якщо хочете -
Заждіте іти за останню межу!..

Коли у житті моїм благо і злагода,
Або ж чорна смуга і не таланить -
До друзів іду я, про друзів хороших я згадую,
Щоб щастя - помножить, біду - розділить,
Щоб все, що я маю, із ними розділить...