Засипає метелиця
Нашу стежку в саду,
Може, щастя ще вернеться,
Ти поклич – я прийду!
Наші верби, як сироти,
А на озері – лід,
І безжально метелиця
Замітає твій слід...

Снігом віхола колеться...
А у спогадах знов
Наше перше побачення
І весільне вино!..
Як же так воно сталося,
І провина чия,
Що так рано розсталися,
Розійшлись ти і я?

То завиє хурделиця,
То заплаче дитям...
Може, ще поєднають десь
Нас дороги життя?
Знову верби набруняться
Хай на цих берегах,
Скресне крига на озері
І у наших серцях!

Завірюха все дужчає,
Потемнів білий світ...
Десь у сивому мороці
Загубився твій слід...
Пожалій же, метелице,
Нашу стежку в саду,
Може, щастя ще вернеться,
Ти поклич – я прийду!