Не шелесне птах крилом по стрісі,
Вірний кінь не тупне при воротях,
А в густому приворсклянськім лісі
Виростає зілля приворотне,
Грають сови в глупу ніч весілля,
Сходить Мавка з сонних віт нагою.
Наливає праліс дівич-зілля
Темною, таємною снагою,
З верховіть студеним чимось бризне –
Зіб’є сич росу на осокорі,
І збирає купина трутизну
У чаклунський, чародійний корінь...
Піють півні, піють треті півні,
Не цурайся, Грицю, Чураївни.

Ой ти, Грицю, любий, вражий Грицю,
Де гримлять твого коня копита?
Чи забув навік ті вечорниці,
Де не міг в ті очі надивитись?
Ой ти, Грицю, муко, щастя, болю,
Май же сили за любов бороться!
Бо без неї і билинка в полі
Не проб’ється квіткою до сонця,
Грицю, Грицю, місяць з хмари вирне,
Хтось згадає про світанки літні
І складе про вірність і невірність
Світлу пісню в ночі безпросвітні...
Піють півні, піють треті півні,
Не цурайся, Грицю, Чураївни.

Засвіт встане дівчина з постелі,
В серці вчувши тугу і веління,
І впаде з-за сволока з-під стелі
Почорніле висохле коріння.
Де б не був, ти прийдеш, як ведеться,
Хай вона натішиться тобою.
Прийдеш, Грицю, вип’єш аж до денця
На меду настояного болю.
Дівич-зілля вип’єш аж дощертя,
Вчуєш сльози у останнім звуці,
І увійдеш у своє безсмертя,
На дівочій вирощене муці!
Піють півні, піють треті півні
Про страшну заплату Чураївни,
Про страшну заплату Чураївни!