Знайшов митець у полі славу,
І взяв її він крадькома,
Вона підступна і лукава,
Правиця гордості вона.

Хотів писати вірші,
Заважала, проте -
Виходив твір не раз, не два
Та слава все ж не відступала
Все йшла війною, навмання.

Тепер життя сумнівне стало,
Хтось став відомим і зазнавсь,
Хтось з смутку варить чорну каву,
Хтось в лаврах почестей літа...

Але приємно час від часу,
Дзвінок маестро пролуна,
А в трубці чути голос часу,
Без гордості жива душа.

Здається він давно вже в шані,
Заслуги має і поважний вік,
Та не служив маестро славі,
Бо друзів завжди він беріг.