Наспівав я віршів цілу купу...
Як не прикро, бачу, що грішив –
Часом просівав, мов через рупор,
А не через решето душі.

Не молю всевишнього Месію
Відшукать у поросі зерно.
Вже минулу пісню не просію,
Бо вона проспівана давно.

Може, проспівав я рими мертві,
У безладне сипав їх рядно...
Щоб душа співала, як у церкві,
Зазирни до неї в саме дно.