Так вродили яблука, що й досі
Яблуневий - кажуть про той рік.
Зарівняла господиня-осінь
Яблуками батьківський поріг.
Розгубилась серед саду мати,
Кличе батька, чутно аж сюди:
Як же тому всьому раду дати?
Нащо ж стільки яблунь посадив?

Приспів:
Ой, котилось яблуко
До порога рідного,
До порога рідного
Та й до дня погідного.
До порога рідного
Яблука вертатимуть,
Доки біля хати їх
Яблуні чекатимуть.

Лунко над селом процокотіли,
Наче коні в яблуках, літа.
Яблуні з батьками посивіли,
Діти ж розлетілись по містах...
А у місті - яблук ніде рвати.
Тож стоять у серця на виду
Яблуня-Матуся біля хати
Й сивий Батько-Вересень в саду.

Приспів.

Кажуть, жити стало нам нелегко,
І вітри нам лиха намели
Відтоді, як падати далеко
Яблука від яблунь почали.
Та чи ж варто опускати руки
Гляньте, скільки яблунь розцвіло!
Це ж до них на літо з міст онуки
Яблучками котяться в село!

Ой, котилось яблучко
До порога рідного,
До порога рідного
Та й до дня погідного.
До порога рідного
Яблука вертатимуть,
Доки біля хати їх
Яблуні чекатимуть.