Не варто вірити словам,
Словам - оманливим птахам...
Не здоженеш, не повернеш,
Бо крил немає...
Вони з осоння почуттів
Та від сльоти осінніх снів
Летять, летять до небокраю...

Бездонна схованка - душа!..
Хіба відомо, де межа?
Де темінь світло породить -
Хіба хто знає?..
А птах за простором живе
Й оселі в прірві не звів, -
Лише крилом її торкає.

Неначе білі журавлі
Злітають з вуст слова твої...
Чи то любов панує? -
Так повірить хочу!
Та скривдить тінь від чорних крил
На завтра синій небосхил,
Забувши про Христові очі...

І буде день... І буде ніч...
Полине зграя - не спинить,
Пір'їна згадкою впаде
Нехай в долоні...
Та в погляду зірвусь блакить -
І вічністю здається мить
Надії, Віри та й Любові...