Ми ідемо у безвість, ідемо, все, що маєм — лишаємо вам.
І нездійснені наші ідеї, нашу клятву святим прапорам.
Ми поспішні і в чомусь наївні швидко прагли позбутись зневір,
Прокричали як ранішні півні, але сонця нема до сих пір.

Та не кличмо зневіру до серця, хоч і чуємо сурми сумні,
Але віримо — не обірветься естафета добра і борні.
Хапонім ненажерливу зграю, забуття кине праведний час,
Ми ідемо біля самого краю, оглядаємось знову на вас.