Самітня жінка на пероні
Із дачі в місто держить путь,
Лиш тільки посивілі скроні
Літа з під хустки видають.
І де те щастя, що бажала?
Куди від неї утекло?
Усе життя його чекала,
А воно так і не прийшло.

І діти вже повиростали.
Життя спливло в єдину мить.
Усе сприймала, як у храмі.
Туман спустошив всю блакить.
Країну, долю обікрали,
А їй лишились копійки.
Та як же все вони придбали?
Чи Бог їм відпустив гріхи?

І де те щастя, що бажала?
Куди від неї утекло?
Усе життя його чекала,
А воно так і не прийшло.
Усе сприймала, як у храмі.
Туман спустошив всю блакить.