Дедалі більше прагну самоти,
Бо всюди – чвари,
"Патріотизмом" скрашені понти
Без сну і кари.

Війна за мову: святість, а чи гріх?
Згаса надія.
Чого ж їмо оце свої своїх?
Не розумію...

Дорослі люди наче, а дурні –
Що ті, що інші,
Доріжку стелять розбрату, війні
І попелищам...

І меркне світ. Й ридма рида земля
Вкраїно-руська.
А це зійшлись, мов "браття" у полях,
Два голопуцька.

Якесь маленьке диво відбулось –
Чигало лихо,
Та враз одне до іншенького щось
Шепнуло стиха,

Бо ще не знало статусу "цабе"
І слова "дружба".
"Допоможи послухатись тебе!"
Вкраїнці, ну ж бо!