Писати знічев'я – ниточку загублю,
Писати із радості – наче бракує нерву.
А ось печаль – геть її, не люблю –
Пише й живе зі мною, ніби колега.

Вправний співавтор дає і думок і слів,
Димний філософ, Сартр чи Шопенгауер...
Зовсім не знаю, як білизну золить,
І козака любити, й гуляти гаєм.

Все історизми, софізми, арго, кліше,
Екзистенційність, натурфілософія, ретро...
От і печаль тому, що розум лише –
Це набувне, а життя не знаю зсередини.

Ось воно й радість – минуща, проста, не вся,
Її, недолугу, й на слова не обернеш.
Справжня радість – у мого дідуся,
Коли праонукові простягає цукерку.