Забутий саде! Здрастуй і пробач.
Це ж пів життя не бачились з тобою...
Якби кар'єр залишив нас з водою,
Тоді найщасливішою із дач
Ти був би...

Ну як мені дивитися безвинно в спраглі очі?..
Аби дощу! Та нас небесний гнів
Разом з тобою випалити хоче.
Прости, невічний!.. Вклякла я, німа,
Милуючись щедротами природи...

Занедбаний, покинутий всіма,
Ти незалежно родиш, родиш, родиш...
Я вдячно вчуся: віри бо не ймеш
Нікому в світі, крім землі і неба!
Усмак промовчиш про свої потреби...

Віддаючи, утратиш грані меж...
Свавільне літо сумнівів і криз.
А стигла повінь пахне рідним краєм.
Затятий мовчазний патріотизм
Узяв за серце і не відпускає!..