На гострі леза ще сонних трав
Скотилася сива роса.
Серпень нас уже відобнімав
І роздарував дива...

Струсило небо нічну пітьму,
І вітер схиливсь до ніг.
Мені стало холодно без вогню,
Наче без губ твоїх.

Дні, як хвилини, розмиті дощем,
На листі − останні сонця сліди...
А серце просить ще і ще:
Не йди, не йди, не йди...