А буває і тиша зловісною,
Коли все надто чорним здається,
Але піснею, щирою піснею
Серце квітне і серце сміється!

Хоч і далеч буває похмурою,
Але ж серце – ясною зорею...
І сумую з своєю бандурою,
І укотре радію я з нею...

Я біду свою піснею вигою,
Бо в ній думи мої чорноброві!
Звідкіля ж у бандуроньки тихої
Стільки болю і стільки любові?..

Тільки серце в любові не кається,
Бо не все у житті удається.
Та тоді і бандурі співається,
Коли серце схвильовано б'ється!

Хоч і далеч буває похмурою,
Але ж серце – ясною зорею...
І сумую з своєю бандурою,
І укотре радію я з нею...