Зачинитись, роззутись
І впасти на килим ведмежий.
Кожен шерех вганяється
В мозок, мов лезо ножа.
Мене навчено вірити
Мудрості Божій безмежній –
Але нині я, мабуть,
Дізналась, де в неї межа...
Ти не любиш мене –
Ні вогнем, ні мечем,
Ні струною...
Ти не любиш мене –
І даремно троянди росли...

Моя роль трагедійна тобі
Може здатися фарсом –
Я тебе й не запрошую
Бути її глядачем.
Не дивися й на небо:
Венера з'єдналася з Марсом,
Їхній промінь подвійний
Зіниці тобі обпече.
Ти не любиш мене –
Я ж до тебе,
Мов хвиля до скелі...
Ти не любиш мене –
Ані в штилі,
Ні в штормі моїм!..

Як же бути мені з цим горем,
Із цим горем, що стало морем?
Море хиже те, горе люте –
Тільки б вижити, перебути...
Як же бути мені з цим болем,
Що повис над осіннім полем,
Над життям моїм, над судьбою?!.
А ти вільний – Господь з тобою!..
Ти не любиш мене –
І за тисячу літ не полюбиш;
Ти не любиш мене –
То навіщо ж палають сонця?!