Брів собі юний філософ скорботний
З вічно похмурим чолом,
Мав він образу на вечір спекотний
І на ввесь світ загалом...
В той самий вечір у вбогій таверні
Сивий співав шансоньє,
Досі слова його пісні химерні
Серце бентежать моє...

Приспів:
Брати і сестри,
Об чім печаль, об чім жура?..
Літа і весни –
Мов чаші, сповнені добра...
Добра і миру,
Пошли нам, Бог, вина і сиру –
Тож геть зневіру,
Заки вмирати не пора!..

Вчений юнак здивувався до краю,
Пісню почувши таку...
Він увійшов і замовив токаю,
Тихо присівши в кутку...
Вщухли розмови і змовкли трамваї,
Ось уже й ніч настає,
Знову і знов для студента співає
Дивний старий шансоньє...

Приспів.

Врешті звернувсь до старого музики
Із запитанням юнак,
Довго доводив з завзяттям великим,
Що в цьому світі не так...
Та чи дійшли вони згоди, не знаю,
З добрим старим шансоньє...
Навпіл розпита карафка токаю
Певності ще не дає...

Приспів.