Ти любив – як творив. Патетичним акордом
Пролунав у душі моїй, спраглій чудес.
І нехай розійшлись ми мовчазно і гордо –
Опалив мене блиск емеральдових лез.

У стратенчім жалю я, у скрусі шаленій
Кожен спомин палю, загубивши їм лік, –
Але очі твої, незглибимо зелені,
Мов сукно картяра, мене зватимуть вік.

Хай світанки горять, як роз’ятрені рани,
Наближають щораз заповітний поріг, –
У глибинах морських, о мій ніжний тиране,
Не стьмяніє докір двох безодень твоїх.