— Зізнаюсь, хлопи, вам, я дідуся любив.
— Але ж він бив тебе!
— Авжеж, за діло ж бив!
Хоч і суворий був, зате мене навчав —
Усе, що знаю, дід мені розповідав.
Ну а як думав я надміру дуркувать,
То божа справа і по спині добре дать.
Не стало діда, але я б, мабуть, хотів
Іще одержати тих його стусанів.
— Яке ж бо лихо приключилося із ним?
Здоров’ячко у дідуся було міцним!
— На жаль, катма тепер мисливців доокіл,
І звірина частіш із лісу йде до сіл.
Скрутити думав я із вовка ковбаси…
Але ще спробуй його шкуру принеси!

GmКолеса возGика втоFмилисяGm скрипіти,
GmКобила хлGяпала кFопитом мGmіж калюж.
CmВтомивGmся й діGmд, куривF та дуGmмав, де FспочGити,
CmКобилі він скаGзав: «Жени в село чимдуж!».

СюGди б обріFз… Cm   Gm  

GmАле в бік лGісу вонаF зиркнGmула буремно…
GmВовків почGула, — FуторопавGm зразу дід.
Cm— Як Gmжити хочGmеш, мчиF галопGmом безпFерерGвно,
CmДопоки не з’яGвився сірий наш сусід.

Приспів:
        СGmюди б обріз…
        ХFижак лютCmує, голодGmна увечеFрі зграя.
        АGm до селаGm  
        ЧимаFло верств,Cm у туманіGm кобила бFлукає.
        БлCmукає! Gm  
        ЖеGmни!

GmАле невдовGзі різкFо сіпнулGmась кобила,
GmПорвала вGіжки і Fпобігла наGmвтьоки.
CmВізок Gmліг на біGmк, рух колFеса прGmипинилFи,   G 
CmІ смачно дідомG повечеряли вовки…

Приспів:
        СGmюди б обріз…
        ХFижак лютCmує, голодGmна увечеFрі зграя.
        АGm до селаGm  
        ЧимаFло верств,Cm у туманіGm кобила бFлукає.
        БлCmукає! Gm  
        ЖеGmни!