B B C
НадибBав хлопець мандрівний якийсь привітнийB двір.
C— Гостинний я, — сказав старий, — проте мені не вір.
Ти Bнаїсися і поспиш, є піч таB теплий чай...
C— Хай тобі грець, брехню полиш! — Ну, хлопче,B вибBачCай!

СівB подорожній на стілець — ішоBв чотири дніC!
— ДBідусю, не жартуй меніB, то прихиCстиш, чи ні?
B C B B#m
— Чи ж гостю відмовляв колись? Що хочеш, то проси!
ТаB ліпше ти у льохC залізь, кBартопліC приBнеси!

— СBтарий я, важко вже ходBить, — промовCив хлопцю вслід.
ЗамкBнулись двері — у цю ж митBь зареготCався дід.
B C B B#m
Оклигавши, та втерши піт, хлопчина застогнав.
ВінB головою об грCаніт з драбBини внCиз уBпав.

Приспів:
B C B B#m
У кімнаті файно й тепло, сяє чистота!
B C B#m
Дідова душа так прагне свята!
B C B B#m
На коліна він саджає чорного кота:
—B Як ся маCєш, дурникBу вухатий?..

ОбBличчям темна кров течBе, до лобCа прилипа.
АлBе чому болить плече й прBип’ятий дCо стовпа?
B C B B#m
Гострячи ніж, старий повів: "Не вмреш ти цього дня",
ТаB хлопець очі доCлу звів, бо BзрозумCів —B брехня…

Приспів:
B C B B#m
У кімнаті файно й тепло, сяє чистота!
B C B#m
Дідова душа так прагне свята!
B C B B#m
На коліна він саджає чорного кота:
—B Як ся маCєш, дурникBу вухатий?..


Приспів: x2
B C B B#m
У кімнаті файно й тепло, сяє чистота!
B C B#m
Дідова душа так прагне свята!
B C B B#m
На коліна він саджає чорного кота:
—B Як ся маCєш, дурникBу вухатий?..