Ой, як крикне старий орел,
Щo під хмари в'ється,­
Гей, загуло Запоріжжя,
Бо до ради тнеться.

Сірко славний серед кола
Раду оглядає,
Товариство привітає
Та й так промовляє:

"Гей, панове-запорожці!
Татарва лякає,
Не вдаваймось у дурницю,
Бо якраз злапає!

По збирайтесь зараз сотні
І сідлайте коні,
Та чекайте отамана,
Отам на вигоні!"

Як прилинув козак Сірий
На сивому коні:
"Нумо, славні запорожці,
Ходім в чисте поле!"

Ой, як крикне старий орел
Попід небнім склоні,
Спинилися запорожці
Попасати коні.

А як крикне старий орел,
На шпиль-гору сівши,
Засумили запорожці,
Коней погубивши.

"Батьку, славний отамане!
Що маєш робити?
Без коня ти що такеє?­
Як орел підбитий!"

Зажурився козак Сірий
Проміж козаками,
Як вит лонька засумилась
Проміж ясенками.

Ось прилинув козак з варти,
Де займані коні:
"Не журися, отамане,­
Коні вже в загоні!"

"Ой братику ж мій завзятий.
Запорожець милий!
Кажи ж хутчій, чи жив ще мій
Кониченько сивий?"

"Та жив, здоров, і всі цілі
Твої запорожці;
Тільки ж трошки потрощили
Татарюзі кості!"

Зареготався отаман:
"Добре, пани-брати!
Ну, тепер же ми ходімо,
Рушайте ж гармати!"

Загудів стан запорізький,
Як Чорнеє море,­
Понеслися запорожці
Облавою в поле ...

Ой, не вітер в полі грає,
Не орел літає -
Ото ж Сірин з товариством
По степу гуляє!