Із-за гори, гори,
З темненького лісу
Татарове ідуть,
Волиночку везуть.

У волиночки коса
З золотого волоса –
Щирий бір освітила
І зелену діброву,
І биту дорогу.

А за нею біжить у погоню
Батенько її.
Кивнула-махнула білою рукою:

"Вернися, батеньку,
Вернися, рідненький!
Вже ж мене не однімеш
І сам, старенький, загинеш.

Занесеш голову
На чужую сторону,
Занесеш очиці
На турецькі границі.