Ой три літа пролетіли,
Як козака турки вбили.

Під явором зелененьким
Лежить козак молоденький.

На нім тіло почорніло,
А від вітру струпом вкрило.

Над ним коник зажурився,
По коліна в землю врився.

– Не стій, коню, наді мною,
Бо я вибився із бою.

Біжи, коню, дорогою,
Вдар в ворота головою.

Вийде мати – засмутиться,
Вийде мила – зажуриться.

– Де ж ти, коню, пана кинув,
Може, пан твій в бою згинув?

– Його турки заганяли,
Пана мого ледве зняли.

– Візьми, мати, піску жменю,
Посій його по каменю.

Як той пісок, мати, зійде –
Тоді син твій з війни прийде.

Пісок сходить і не сходить,
А син з війни не приходить.