Ой тисяча, ой тисяча сімсот
Дев’яносто третього года
Ой вийшов указ від нашей цариці
З Петербурга-города,
Щоб пан Чепіга і пан Головатий
Забрав усіх чорноморців,
Велів би їм ступать да на Кубань-річку
Та на вічнеє житіє...
– Нумо, нумо, нумо, атамани,
Нумо, нумо, коні сідлати,
Бо то не жарти:
Руська цариця
Велить у похід ступати!
Ой прощай, Гністер, ти, річко мутненька,
А ми ідем на Кубань чистую пити,
Вражого черкеса
Каждий день, як зайця,
По кущах будем гонити.
Ой прощайте ви, усі приятелі,
Вже нам з вами розпрощаться, –
Ідем далеко.
Бог знає, чи будем
Ми більше з вами видаться!