Вечір спить на руках у Землі
Томно дихає в зоряне небо...
Ніч кохання несе на крилі
Повз хмарини розлуки до тебе...

Я знайду твій загублений сміх,
Пригорнуся до серця душею,
Ти для мене лише, не для всіх,
Опівночі засвітиш зорею...

І нехай гомонить джерело
І вербі зізнається в любові...
Ніжно ллється у душі тепло,
Тихо тішиться серце в розмові.

Де світи іще зоряно снять,
Хоч зникають у небі зірниці,
У світанок два птаха летять,
У долині – стоять дві криниці.