Давно відцвівся сад твоєї долі
І вилетіли діти із гнізда,
Та ти мені все ж снишся молодою,
Хоч зморшками уклалася біда
В твоє життя, де радості так мало
Заходило до хати гомоніть.
Ночами сльози й смуток виливала,
Щоб усмішкою діточок будить.

Приспів:
О, матінко, голубка незрадлива,
О, тихий плач і усмішка ясна,
Ще ти жива – душа моя щаслива.
Без тебе ж так болітиме вона.

Бувало й сонце з хмари виглядало,
Та ясний день утішити не міг.
В стогах турбот темніло і світало
Й гурти невдач сідали на поріг.
Криниці ж чисті дітям залишала
І у оселі – в квітах рушники.
Не помсти світу – мудрості навчала,
Хоча діставсь тобі полин гіркий.

Приспів.

Давно відцвівся сад твоєї долі,
І залітають внуки до гнізда,
Та ти мені все ж снишся молодою,
Хоч срібло вже на скроні осіда...
Холодна осінь вже дожала в полі
Останні дні самотнього тепла.
Зима у двір зайшла по Божій волі –
Таке життя, як впущена стріла...

Приспів.