Зими цієї срібно-білі колючки
Торкає місяць і грайливо пестить вітер,
А дальніх вікон запізнілі світлячки
Чекають нас, щоб світло в душі перелити.
Та рук тепло і океан твоїх очей
Не заметуть життя бурани і завії,
Бо наші душі і серця кохання гріє
І сонцем світить серед марева ночей.

Приспів:
Тепло сердець розтопить лід минулих літ –
У наших душах не зів'яне ніжний цвіт.
Ми збережем любов для інших поколінь –
Нехай до неї не торкнеться чорна тлінь.

Зима мине, збіжить-розтане білий сніг,
Зазеленіють буйні трави при долині.
Знесе вода тії зими останній гріх,
І соловей зів'є гніздечко на калині.
Цей неосяжний і безпечний білий світ
Іще не раз в житті заплаче й засміється,
А ми з тобою доживем до сотні літ –
Як є любов, вона вовік не розіб'ється.

Приспів.